Make your own free website on Tripod.com

СУДЬБА ПИСНЇ

  

Писня нательо правдивша
накельо векша осаменосц,
накельо зловиснєйша премахнутосц,
накельо фаталнєйши вереня
и даремнєйши вичекованя,
вокраци, накельо горчейши полїн
єй нєщешлївого творца,
                            поети.

Вона нательо приємнєйша,
нательо питкейша и возбудлївша,
накельо є, яґод старе вино,
частейше на духовним столє богатих,
здравих, красних и любених,
вокраци, гевтих котрим Судьба
щедро додзелєла улогу
   
                              щешлївца.



I

ВАРИЯЦИЇ НА ИСКОНСКУ ТЕМУ

 

 

        На початку була писня. Писня мото. Єдна з найєдноставнєйших и найглїбших правдох котри сом потераз одкрил. Знам, нє глїбока є. Но нє здогадуєм ше же сом у своєй нукашньосци дацо глїбше нашол.
        Позанїмайме ше з одкриту, рушме до вишлїдзованя за ище даєдну общепознату правду. Лємцо нє шицки поетове нєщешлїви, або голєм нєзадовольни людзе. Задовольни чловек нє ма потреби, а анї мотиви, писнї писац. Вон, розуми ше, з часу на час пожада бешедовац о своїм щесцу, алє озбильне поетичне рударенє по нєбесних висинох така чежка робота же у нєй ратованє глєда лєм гевтот хторого мучи мука векша од муки твореня.
   
     Исную, правда, и типи котри писнї пишу же би виволали дачийо возхищованє, здобули дачию прихильносц, сполнєли жаданя цо вибиваю з чесцолюбия. Но праве прето же вибиваю з чесцолюбия, тоти жаданя за амбициозних нарцисох порушовацке нєщесце. Поготов за гевтих котри сцу же би им творча драга була посипана з церньовима ружами - власнима антолоґийнима писнями.
        Щешлїви єдино поетове котри пестую и себе под ноги руцаю квеце без церня, котри пишу лєгко, спонтано, як цо дихаю, котрих на писанє стихох нє гонї анї нєспособносц же би жили автентични живот, анї амбициозносц, анї даяка друга нєволя, алє потреба же би ше забавяли, же би зоз своєй нєвелькей творчей муки нємале уживанє вицаговали. Алє таки поетове ридки. И, за розлику од самопожертвовних нєбесних рударох, нє викопую зоз себе драгоцини дияманти.
        Нє препоручлїве на малим вербалним просторе исте поняце з розличнима метафорами квициц. Я заш лєм, бешедуюци о антолоґийних писньох, квитки и дияманти до пасусох унєсол. Сцел сом повесц же у сущносци исную два файти винїмних поетичних витвореньох: гевти котри прекрасни, алє су крегки и краткотирваци як квитки, и гевти котри викопани з вельо глїбших пасмох поетового єства, а потим су поважно вибрушени, котри маю вредносц и тирвацосц диямантох.
        Кед би антолоґийна була кажда чежко написана писня, и кед би я написал даскельо строфи кажди раз кед сом бул нєщешлїви, лєбо голєм нєзадовольни, през прешли трицец роки уваги вредни поетични опус бим створел. Но специфична чежина писнї лєм часточно завиши од труду уложеного до єй твореня, я ридко бул мотивовани трапиц ше над строфами, та сом перших дньох поетичного 1991 - року закончуюцого формованя пиятого тома - коло штерацец иснуюци писнї третовал як рудименти котри треба обробиц. Обробел сом их. Потим сом им у цеку першого полрочя ище скоро тельо нови писнї додал. Так настали перши шейсц поетични циклуси, перши шейсц поглавя пиятого тома мойого животного дїла.
        Видзи ше ми (можебуц ше спреведам) же би читателя требало спозориц же у каждим з тих поглавйох налєци на два писнї котри написани на основу Алекових дньовнїцких призначкох. А у седмим поглавю чекаю го дванац писнї написани на основу Борисових дньовнїцких призначкох. Тоти писнї оддуркани з документарнима словами, як и други записи моїх романескних приятельох. Правда, до Першей тетралоґиї сом Алеково и Борисово записи унєсол нєвименєни, а ту ми вони лєм послужели як градза з нагоди твореня писньох. Но мойо интервенциї нє були вельки, у дзепоєдних строфох аж були безвизначни, та писнї о котрих слово третуєм як стиховани дньовнїцки призначки двох своїх приятельох.

 


 

ПОВОЛАНКА ЗАЛЮБЕНОГО

 

 

Дай ми руку и гибай зо мну.
За нами най останю улїци и цми гали,
шицок тот город, затровани ґрамушнїк.

Једен поцилунок охабим на твоїм чолє.
Будземе исц длуго, длуго, и патриц єдно на друге,
док за нами нє останє кажда драга.

Будземе поставац вше менши и менши.
И єдного позного пополадня, кед страциме шицко,
зашпиме у високей трави.

На вечар, запатрени до цмобелавого ґару
цо остава после паду розжиряченей кулї злата,
ми двойо мирно, на пупчецу, завреме дзвери.

На пол ноци, при мешачку, будзем ци бочкац ноги боси,
там дзе Пеґаз спрам квитка управя зоз своїм лєценьом,
а рано, будземе ше голи купац у капки роси.

Далєко од шицких, иншаки од шицкого,
защицени од злих силох цо владаю з гевтим шветом,
будземе ше бавиц под куполу нашого нєба.

Гибай. Будземе два заренка гвиздового праху.
На концу швета чекаю нас трави защитнїци,
и предїли велїчезней вселенскей цихосци.

О, гибай! Будземе вше наївни и щешлїви!
У облапеню, безконєчно длугим, постанєме єдно,
постанєме нєвидлїви - безтїлесни!





 

ОПИТЕЙ КРАЛЇЦИ

 

Ти, каждодньова,
з превидним шлаєром прекрита,
а ище нєодгаднута
            тайно
.
Вично жадана,
            и нєдосцигуюца.
Ти ше напила вина червеного,
з погара позлаценого, напукнутого
            по дно,
и пристала ши буц кралїца
            пана свойого
- же биш, опита, вєдно з нїм,
остала рабиня
            слабосцох людских.



У АРЕНИ

 

Ґитаро,
змир свойо струни.
Най трепеца цихо,
так цихо же би шерца почувствовали боль
и тугу глїбоку.
Кирвави тореадор у Велькей Арени.
Опать: на твари ше му
ище побиднїцки ошмих блїщи,
алє слиза жимна
уж гаши пламень у оку.

Плачеш?
Плач, красна дзивчино.
Застави спущени на пол копиї,
коло тебе панує мир.
Та заш лєм,
прецо єшеньски ружи на борилїще руцаш?
Тореадора твойого нєт вецей,
алє Арена остала,
и уж наютре обявя фанфари
новей борби пир.




 

ТИСЯЧ И ПЕРША НОЦ

 

Тельо туги, меланхолиї,
тельо нєфалшивей краси мож найсц
у полноцним блуканю по провинцийних
улїцох поспаних,
            затрацених.

Мир у пустоши тей панує.
Цмота як кед би знїщела мали город.
Ище лєм гвизди улїчни клїпкаю,
а витор скинчи и з руцену слику
            нарабя по плочнїку.

Одкальшик, з далєка,
випатра, аж з перифериї,
чує ше плач, чи одцагуюца шпиванка,
пиянїци напущеного,
            можебуц набуханого.

Над стару площу, горе дзешка, у цмоти,
нєлюдске ше якеш єство оглашує.

Цо то? Чи то нє духи?
Чи то нє судьбоносна хвилька?

Нє.
То у турнї годзина пол ноци вибива.

Ниа, ище єдна ноц даремно прейдзе.
Щезнє зоз витром, нє постанє памятка.
Уж тисяч и перша ноц так ми преходзи
- моєй Шехерезади
            ище нєт.




ЗДОГАДОВАНЄ НА ОЗЕРСКЕ ПОБРЕЖЄ

 

И на вечар, гварел сом себе,
кед ше жовта мешацова заря
заплєце до єй влажних власох,
а потим як златни полен нашеда
            по праве покошеним шену,
кед ше єдна нєсташна канджурка спущи
на єй мраморно гладке чоло,
зоз жажду ошвицене, виволуюце, горуце
- и на вечар будзеш щешлїви.

И тей ноци, гварел сом себе,
кед ше блїскавка ужасно стреше
и запаре по зловисним нєбе,
оштро, як крик умераюцого
            у чежкей цихосци,
кед горучкови одблїск блїшнє
у очох дакеди безбрижних, занєшених,
а тераз од страху вищирених
- и тей ноци будзеш щешлїви.

И ютре рано, гварел сом себе,
кед витор будзе уж зуновани,
а одламани конар будзе мировац у блату,
як мацерово дзецко, таке любене,
            у швижим гробику,
кед розруцане будзе лєжац лїсце,
помишане з рендочками сукнї забрудзеней,
яґод сон з будзеньом нагло потарганей
- и ютре рано будзеш щешлїви.

А єдного дня, гварел сом себе,
кед ше хмари над Потисє нацагню,
и диждж начнє пняки у згнїтим вербику,
котри у єшенскей молги будзе здогадовац
            на нєзагашене погоренїско,
кед бес твой здирвети почнє премакац,
и жимна вода предре до це глїбоко,
а слизу анї єдну нє будзеш мац за око
- того дня будзеш барз смутни.


Насловни бок сайта